- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Останнім часом читаю документалістику, есе та поезію.

З документалістики – «Розмови з терористами» Пітера Тейлора. Це книга, на яку я чекала, і все ж не отримала відповідей сповна. Але не тому, що із книгою щось не так, а тому, що сама тема така, що чим більше знаєш, тим менше хочеться давати поради уряду. Проте читатиму на цю тему і далі, бо зло насправді неможливо подолати, його можна лише перетворити на щось інше, а не зрозумівши, не перетворимо. А прочитавши спогади про ІРА (книга починається розділом про ірландських «терористів»), незле подивитися художній фільм «Голод» – драму про голодний бунт одного з лідерів ІРА Боббі Сендса. Фільм трохи оживить враження від доволі сухого тексту.

Інша моя знахідка останніх місяців – есе улюбленого автора, Джорджа Орвелла. Перша збірка Орвелла потрапила до мене абсолютно випадково – так випадково знайомляться з коханими: ніщо не віщувало, аж ось – і вже й не розлучитись. Серед найцікавіших для мене есе: «Чому я пишу» (завдяки йому нарешті зрозуміла, для чого ж я все-таки пишу), рецензія на «Майн Кампф», роздуми про Ганді. Не знаю, чи існують українські видання – у мене британське двотисячного року, син його знайшов на поличці в «Є»…

З найновіших поетичних збірок мені найбільш близькі «ДО ЕР» Маріанни Кіяновської та «Тінь у дзеркалі» Катерини Міхаліциної – читаючи ці поезії, віднаходжу спокій, а це зараз, погодьтеся, безцінно. Підозрюю, що Маріанна та Катерина – живі класики.

- Як обираєте книжки для читання?

- Це книжки обирають мене, не знаю, як вони це роблять. Я, звичайно, намагаюся читати рецензії, стежити за новинками, дослухатися до порад друзів, але врешті-решт кожен читач обирає щось своє, та й читає – по-своєму.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Курта Воннегута, «Бійня номер п’ять». Гріх не порадити цю книжку в такий час, та ще й коли справді чудове видання щойно вийшло у «Видавництві Старого Лева».

Під настрій варто перечитати Шекспіра, а саме – «Гамлета» та «Макбета», здивуватися, що нічого у світі не змінилось (хоча читачі «Буквоїда», мабуть, і так це знають).

Взагалі радити – справа таки невдячна, дорослі на те й дорослі, щоб обирати самостійно. А от дітям завжди радитиму «Лев, Біла Відьма та шафа» (друга книга з циклу «Хроніки Нарнії») – це моя улюблена книжка років із шести. Тільки коли трохи підросла, дізналася, що обожнюю ніщо інше, як переказ Нового Заповіту.